close

  • To serve Poland – to build Europe – to understand the world

     

  • НОВИНИ

  • 20 січня 2016

    95-та річниця так званого союзу Пілсудський – Петлюра, що припадає у 2015 р., послужила нагодою та вихідним пунктом дискусії серед польських та українських військових істориків, яка відбулася у Посольстві Республіки Польща у Києві 16 грудня 2015 р.

     

    Конференція була організована Посольством Республіки Польща у Києві, у співпраці з Міжнародним товариством польських підприємців в Україні та Фундацією „Мости”. На зустрічі відбулися чергові організовані Посольством дебати на тему польської та української військової історії. Попередні такі дебати мали місце 2014 року у Збаражі (більше про це), та 2013 у Києві (більше про це).


    У дискусії взяли участь відомі польські та українські військові історики: Януш Оджємковскі (Janusz Odziemkowski) - доктор наук, професор Університету Кардинала Стефана Вишинського;  Вальдемар Резмер (Waldemar Rezmer) - доктор наук, професор Закладу військової історії Університету Миколи Коперніка у Торуні; Мірослав Наґєльскі (Mirosław Nagielski) - доктор наук, професор Інституту історії Варшавського Університету; Ігор Срібняк - доктор наук, професор Київського Університету ім. Бориса Грінченка; Борис Черкас - кандидат наук, Інститут історії України НАН України; Ян Пісуліньскі (Jan Pisuliński) - доктор наук Інституту історії Жешувскього університету; Збіґнєв Гундерт (Zbigniew Hundert) - кандидат наук, Університет Кардинала Стефана Вишинського; Олексій Сокирко - кандидат наук, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка; Андрій Руккас - кандидат наук, кафедра історії слов’ян Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; Олександр Алфьоров - кандидат наук, Інститут історії України НАН України. Зустріч викликала велике зацікавлення та зібрала близько 160 учасників, серед яких були науковці, військові, студенти, ентузіасти історії та журналісти.


    Конференція була присвячена темам польської та української військової історії, в яких співпраця обох сторін породжувала мілітарні та військові успіхи. Дві окремі панелі стосувалися відповідно співробітництва у період I Речі Посполитої та співпраці у XX столітті.

     

    Відкриваючи конференцію Посол Генрик Літвін підкреслив важливість історичного діалогу, що є частиною польсько-українських двосторонніх відносин і стратегічного партнерства обох країн. Посол згадав при цьому про візит до України Президента Республіки Польща Анджея Дуди, який завершився напередодні, та повідомив, що в рамках візиту обидві сторони прийняли рішення про створення нового спеціального інституту діалогу, що відіграватиме роль дискусійного форуму та стане місцем формування взаємовідносин у наукових, культурних, а перед усім в історичних питаннях.

     

    Ця структура повинна стати форумом для дебатів на тему спільної нарації, яка має використовуватися в історичному переказі в обох країнах. Посол Генрик Літвін підкреслив, що орган такого роду надзвичайно потрібний у зв’язку з тим, що і Польща, й Україна повинні у цій сфері ще багато зробити. Ця потреба виникла у наслідок бремені, отриманого обома нашими країнами у спадку від творців основ польської та української історіографій, які виникали в умовах, накладених на них імперськими історіографіями. У результаті, історія спільних подій обох країн досі недостатньо відома по обидва боки польсько-українського кордону. Недостатнє також зрозуміння того, „наскільки вона є спільною”. Отже Посол Генрик Літвін підкреслив вагу кожної зустрічі істориків обох країн, зокрема акцентуючизначення зустрічей, присвячених співпраці.


    Панель I: Польсько-козацька військова співпраця у періодI Речі Посполитої

     

    Відкриваючи I панель конференції, модератор, кандидат наук О. Алфьоров підкреслив важливість такого роду зустрічей, завдяки яким стає можливим взаємний обмін історичною інформацією, а також відновлення історичної правди. О. Алфьоров звернув також увагу на той факт, що крім дуже цікавої історії мілітарних змагань, які стануть предметом панелі, так само цікаві біографії окремих командувачів та звичайних військових, що брали в них участь.

     

     

    Професор М. Наґєльскі підкреслив, що з точки зору питання польсько-козацької військової співпраці особливої уваги заслуговує перша половина XVII ст. Професор М. Наґєльскі відмітив, що у період від молдавських походів та лівонських кампаній Я. Замойського до підготовки до війни з Турцією Владислава IV, у військових діях, що здійснювалися Річчю Посполитою, відчувається внесок козацьких загонів в усіх театрах військових дій (південно-східному, східному та північному). Козацькі загони брали участь в походах Речі Посполитої на Смоленськ та Москву.

     

    Особливі заслуги козацьких загонів помічаються під час походу принца Владислава на Москву у 1618 р., а також при відбиванні татарських та турецьких вторгнень. М. Наґєльскі звернув також увагу на факт присутності козачих чайок у складі сил Речі Посполитої у війнах зі Швецією на Балтиці. Професор М. Нагєльскі вважає, що внесок козацьких загонів у військові кампанії, які вела Річь Посполита у I половині XVII ст. помітний. М. Наґєльскі виділив також факт існування у польсько-козацькій історії періоду I Речі Посполитої багатьох фігур, які можуть символізувати співпрацю у цей період. Одна з них – це напр. стражник великий короннийта київський воєвода Стефан Хмельницький, під командуванням котрого поляки та козаки спільно захищали кордони Речі Посполитої. Цю постать, про яку забули, повинна нагадати його популярно-наукова біографія, що зараз опрацьовується у Польщі.

     

    Кандидат наук З. Гундерт обговорював питання поновлення польсько-козацького співробітництва у трьох останніх декадах XVII ст. і повернення до традиції спільної боротьби з Османською імперією. Він згадав при цьому про дії Яна Собєського, який ще як великий гетьман коронний здійснював дії з метою впровадження та утримання козацьких загонів у складі коронних військ. З. Гундерт нагадав, що у різні моменти обговорюваного періоду на службі у війську Речі Посполитої перебувало кільканадцять козацьких загонів, деякі з яких (напр. полк серденят, загін друківців) відіграли у цих кампаніяхважливу роль.

     

    Кандидат наук З. Гундерт вказав також на те, що у період гетьманства, а потім – панування Яна III Собєського, польсько-козацьке військове співробітництво, окрім приєднання деяких козачих підрозділів до складу сил Речі Посполитої, охоплювало також зусилля з метою залученняусього правобережного козацтва. На думку кандидата наук З. Гундерта польсько-козацьке військове співробітництво, яке успішно розвивалося у вісімдесяті та дев’яності роки XVII ст., мало шанс у випадку продовження політики Яна III Собєськогопісля його смерті, призвести до реалізації ідей Гадяцького договору.

     

    Кандидат наук Борис Черкас розглянув організацію козачої армії від моменту приєднання українських територій до складу Корони Речі Посполитої (1569 r.), схарактеризував її специфіку, що виникала з наближення до довгого та нестабільного кордону. На початку XVII ст. структура та військова організація козацтва була вже значним чином сформована. На думку Б. Черкаса польсько-козацьке військове співробітництво набувало таких форм: співпраця окремих польських та козацьких угрупувань (напр. Хотин 1621 р.), включення окремих козацьких загонів до складу сил Речі Посполитої для потреб окремих кампаній (напр. Охматів 1644 р.), служба козаків у окремих коронних або литовських хоругвах, самостійні операції козацьких загонів, спрямовані на супротивників Речі Посполитої, які per saldo були корисні для усієї держави.

     

    На думку кандидата наук О. Сокирка військова організація козацтва використовувала зразки старопольського війська, що діяли на території Речі Посполитої та були наслідком випадкового набору впливів сходу і заходу. Організація козацького війська віддзеркалювала організацію війська Речі Посполитої та охоплювала постійні (тобто козацькі) загони, наймані загони та артилерію. О. Сокирко звернув також увагу, що еволюція військової організації козацтва також відбувалася за зразками, запозиченимиу Речі Посполитої, та поступово призводила до зменшення ролі найманих загонів, а також зростання значення „приватних” армій окремих членів козацької еліти.

     

    На думку О. Сокирка ми можемо також спостерігати деякі елементи зворотної тенденції, тобто впливу козацького війська на військо Речі Посполитої загалом, однак ця думка ще потребує дослідження.

     

    Панель II: Польсько-українська військова співпраця у XX ст.


    Відкриваючи II панель конференції, модератор, доктор наук, професор Я. Оджємковскі підкреслив, що польсько-українська військово-політична співпраця у 1920 році була наслідком різних випадкових пропозицій, постав та дій, що мали місце після завершення першої світової війни, наприкінці belle epoque великих моцарств, коли водночас з одного боку виникла можливість одержання незалежності Польщею, а з другого - досягнення незалежності Україною.

     


    Доктор наук, професор Ігор Срібняк звернув увагу на фундаментальний перелом у відносинах обох сторін, які були в змозі перейти від стану відкритої конфронтації ще 1919 року до співпраці та військово-політичного союзу у 1920 році. І. Срібняк розглянув організаційно-мобілізаційні аспекти польсько-української військової співпраці у цей період, описуючи перебіг формування окремих українських підрозділів на контрольованих Польщею територіях, надаючи даніщодо кількості обладнання, яке передавалося Польщею підрозділам УНР, а також описуючи інші аспекти співпраці та функціонування українських підрозділів у рамках польсько-українського союзу (освітні заходи для українських військових, курси українознавства, патріотичні заняття, власна робота тощо). І. Срібняк звернув також увагу на факт, що після підписання Трактату в Ризі Польща, фактично порушуючи мирну угоду з більшовиками, продовжувала надавати УНР підтримку у міру своїх обмежених можливостей.


    Кандидат наук Андрій Руккас звернув увагу на причини, що призвели з української сторони до прийняття рішення про встановлення співробітництва з Польщею. Це були поразки підрозділів УНР у війні з „червоною” та „білою” Росією, які фактично спричинили зникнення з міжнародної арени уряду УНР як впізнаваного суб’єкта. Це схилило владу УНР до пошуку сильного союзника, завдяки якому було би можливе подальше продовження боротьби. Таким союзником для УНР стала Польща. A. Руккас відмітив як дуже великий внесок, який польський союзник здійснив у створення армії УНР у 1920 році, так і внесок українських підрозділів у війні з більшовиками, у тому числі у Варшавській битві у серпні 1920 р. Описуючи причини невдачі польсько-українських прагнень до створення незалежної України у цей період, A. Руккас процитував слова генерала T. Кутшеби з міжвоєнного періоду, за якими у 1920 році українському народу не вистачило „політичної зрілості”. A. Руккас зазначив, що ці слова польського генерала стають дуже актуальними й зараз, а сучасні українці повинні зробити висновки з помилок своїх предків, щоб уникнути схожих поразок у майбутньому.


    Доктор наук Я. Пісуліньскі присвятив більше уваги політичним аспектам польсько-українського союзу. Він звернув увагу на надзвичайно важкі умови, в яких виникала ця угода. До них він зарахував свіжу тоді пам'ять про польсько-українську війну за Львів та Східну Галичину (1918-1919), фактичну відсутність підтримки західними союзниками польських планів щодо створення української державності та продовження боротьби з більшовиками з метою їх зупинення та недопущення подальшого поширення на захід тощо. На думку Я. Пісуліньского угода, досягнута після довгих та складних переговорів, була корисна для обох сторін, та, що найважливіше, обом сторонам давала можливість реалізації власних цілей. Я. Пісуліньскі звернув також увагу на той факт, що попри того, що мир з більшовиками, заключений у Ризі, формально означав кінець перемир’я, а польська влада відповідно до нього буда змушена покинути та в остаточному результаті інтернувати українських союзників, вона до кінця міжвоєнного періоду пам’ятала про нього та підтримувала петлюрівську еміграцію матеріально й обмеженим чином політично, приймала українських офіцерів на службу в Війську польському та створила у Польщі тайний військовий штаб армії УНР.


    Доктор наук, професор В. Резмер зосередився на стані наукових досліджень польсько-українського політично-військового союзу 1920 р., зокрема підкреслюючи суттєвий прогрес у дослідженнях, які він здійснив протягом останніх 15 років. На думку В. Резмера стан наших знань на тему цієї співпраці, хоча і значним чином покращився у останні роки, потребує все ж таки подальших старань і досліджень. Зокрема, на думку В. Резмера, досі недостатньо досліджений стан російських архівів та бібліотек, а також українських (зокрема київських архівів, в яких знаходяться між іншими документи Військового міністерства УНР та Шостої стрілецької дивізії УНР). В. Резмер звернув також увагу на факт, що наукові роботи та дослідження (зокрема наявна в Польщі цінна наукова література) не переноситься на популярно-наукові публікації, в наслідку чого стан громадської свідомості обох країн на тему польсько-української співпраці у цей період залишається на низькому рівні.

     


     

    Підводячи підсумки обох панелей конференції, їхні модератори, доктор наук, професор Я. Оджємковскі та кандидат наук О. Алфьоров звернули увагу, що проведена дискусія, яка поєднала дві відлеглі історичні епохи, виявила потенціал, який генерує співробітництво обох народів. Було підкреслено, що багато історичних нуртів цієї співпраці ще вимагають дослідження, чому сприяють такого роду конференції. Акцентувалося, що знання про польсько-українську військову співпрацю у минулі століття та співробітництво загалом, повинно бути не лише об’єктом наукових досліджень, але і змістом популярно-наукових публікацій, що потрапляють у ширші кола суспільства обох країн. Було підкреслено, що польсько-українська співпраця в минулому була наслідком мудростітазрілості її творців, що були здатні відкласти в бік розбіжності, задля співпраці у доброму розумінні, яке веде до реалізації інтересів обох сторін. Досягнуто згоди, що польсько-українська співпраця створювала у минулому силу, яку важко було поконати, а окремо обидва наші народи були для ворогів метою, яку поконати легше.
     

    Закриваючи засідання конференції заступник посла Республіки Польща в Україні Рафал Вольські (Rafał Wolski) сказав, що обидві панелі конференції довели, що попри надзвичайно драматичної історії Польщі та Україні, а також проблем, які виникали у минулому у відносинах поміж нашими країнами, наші обидва народи неодноразово були здатні співпрацювати. Це співробітництво часто дозволяло нам ефективно реалізовувати спільні цілі, значення котрих вирішувало долю Європита світу (як напр. захист Європи від поширення Османської імперії у період I Речі Посполитої, або також захист Європи від більшовизму у 1920 р.).


    Презентація польсько-українських проектів охорони історичної спадщини

    Наприкінці конференції відбулася презентація польсько-українських проектів охорони історичної спадщини, які вже протягом двох років реалізує фундація „Мости” у співробітництві із Посольством Республіки Польща у Києві та низкою інших партнерів, як Міністерство культури та національної спадщини Республіки Польща, Рада захисту пам’яті боротьби та мучеництва, Міжнародне товариство польських підприємців в Україні, Генеральне консульство Республіки Польща у Луцьку, приватні підприємці і т.ін. Починаючи презентацію керівник Відділу сприяння торгівлі та інвестиціям Посольства Республіки Польща Бартош Мусялович підкреслив значення захисту матеріальної спадщини, яке залишила після себе польсько-українська співпраця у минулому, а також висловив подяку українським місцевим органам влади, які сприяють реалізації окремих заходів на місцях. Особлива подяка була скерована до віце-голови Міжнародного товариства польських підприємців в Україні Іренеуша Дерека за активну участь та підтримку таких проектів присутнім в Україні польським бізнесом. Презентацію проектів здійснили Миколай Фальковскі з фундації „Мости” та прес-аташе Посольства Кароль Язовскі
    .

     

     

    Були представлені вже завершені проекти: відновлення пам’ятника на честь битви під Годовом (більше), відновлення пам’ятника Адаму Міцкевичу у Збаражі (більше), проекти у процесі реалізації: відновлення каплиці Війська Польського у Зборові (більше), відновлення дзвіниці Собєського у Поморянах (більше), порятунок остову КРП Краків (більше) та заплановані: відновлення цвинтаря та пам’ятника жертвам війни 1918-19 р.р. у Струсові, відновлення могили генерала Дверницького та могил польських і українських військових у Лопатині, відновлення обеліску Собєського у Товстому, відновлення могил українських військових на православному кладовищі на Волі у Варшаві.

     



    Під час конференції у стінах Посольства пройшла також виставка картин та ескізів українського художника-баталіста Віталія Горбенка.

     

     

     Враження з конференції

     

    Телевізійні репортажі

     

    Телерепортажі Gazeta Polska VD

     

     

    Підсумки

     

    Панель I: Польсько-козацька військова співпраця у періодI Речі Посполитої

     

    Панель II: Польсько-українська військова співпраця у XX ст.

     


    Радиопередачи

     

    Od Chmielnickiego do Petlury

    Radio Wnet, 18.01.2016

     

     


    Прес-релізи та повідомлення в інтернеті

     

    Бойове братерство і пошук тожсамості

    Dziennik Kijowski, nr 23 (510), 12.2015

     

    Історичний діалог - дуже важлива частина польсько-українських двосторонніх відносин

    Defense Express, 28.12.2015

     

    Нова "подвійна ідентичність"?

    Дзеркало тижня, 6.02.2016

     

    У Києві пройшла українсько-польська наукова конференція

    Київська вірменська громада, 19.12.2015

     

    У Києві обговорили польсько-українську історичну військову співпрацю

    Polskie Radio, 19.01.2016

     

    Konferencja „Polsko-ukraińska współpraca wojskowa na przestrzeni dziejów” w Kijowie

    Słowo Polskie, 23.01.2016

     

    Військова співпраця Польщі та України від козаків до сьогодні

    Polonews, 25.01.2016

     

     Організатори та партери конференції

     

    Консульський Відділ Посольства Республіки Польща у Києві Бюро Військового Аташе Посольства Республіки Польща у Києві

     

     Читати також

     

    Renowacja Kaplicy Wojska Polskiego i polskiego Cmentarza Wojennego w Zborowie

    Посольство Республіки Польща у Києві, 14.08.2015

     

    Lipowiec – miejsce naznaczone krwią Polaków i Ukraińców

    Посольство Республіки Польща у Києві, 28.09.2015

     

    Відкриття відреставрованого пам’ятника Адаму Міцкевичу у Збаражі

    Посольство Республіки Польща у Києві, 27.09.2015

     

    Monitor rzeczny Flotylli Pińskiej ORP „Kraków”

    Посольство Республіки Польща у Києві, 24.04.2015

     

    320 років перемоги під Годовом. Відкриття відреставрованого пам`ятника битви

    Посольство Республіки Польща у Києві, 3.11.2014

     

    Remont dzwonnicy w Pomorzanach

    фундація „Мости”

     

    Українсько-Польський круглий стіл істориків XVII ст.

    Посольство Республіки Польща у Києві, 27.06.2013

     

     

     

     

     

     

    Print Print Share: