close

  • Бути вірним моїй Батьківщині – Республіці Польща

     

  • КУЛЬТУРНІ ТА ОСВІТНІ ПОДІЇ

  • 20 липня 2013

    Річниці великих баталій, які випадають у поточному році – 330-та річниця Віденської битви та 340 років Хотинської битви, стали нагодою і початком для дискусії польських і українських істориків XVII ст., організованої в рамках Круглого столу в Посольстві Республіки Польща у Києві 27 червня 2013 року.

    Захід відкрив Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні пан Генрик Літвін, який подякував усім присутнім за інтерес, виявлений до цієї теми, і наголосив на значенні подібних зустрічей, що дозволяють предметно обговорювати теми, пов`язані зі спільною історією обох народів. Дискусію вела проф. д.і.н. Наталія Яковенко, з доповідями виступили відомі історики військової минувшини з Польщі і України – проф. д-р наук Мірослав Нагєльскі з Варшавського університету, д-р Радослав Сікора з Академії ВМС у Гдині, Збігнєв Гундерт з Університету ім. кардинала Стефана Вишинського, канд.н. Олексій Сокирко з Національного університету ім. Т. Шевченка у Києві, Іван Гаврилюк з НАУКМА.

     

     

    Основною темою під час конференції були мобілізаційні зусилля Речіпосполитої у Битві під Віднем, намагання визначити національно-етнічний склад окремих підрозділів та проведення аналізу внеску в перемогу, зробленого окремими землями, що входили у багатонаціональну державу Першої Речіпосполитої. Вихідною точкою для обговорення стали дві публікації: „З історії гусарів” авт. канд.н Р.Сікори (українське видання) та „Відень 1683. Україна – Русь у битві за Золоте яблуко Європи” авт. д-ра н. T. Чухліба (НАНУ). На жаль, д-р Т.Чухліб в останню хвилину відкликав свою участь у конференції, що не дозволило провести безпосередню полеміку з поставленою ним тезою про те, що 2/3 сил, стягнутих під Відень королем Яном ІІІ Собєським, походило з руських та українних воєводств Першої Речіпосполитої (в тому числі, значна частина Запорізького козацтва).

     

    В результаті, польські і українські виступаючі, під час тематичних панелей Круглого Столу, власне, одноголосно висловили сумнів щодо використання сучасних національно-етнічних критеріїв для визначення соціальних взаємовідношень у XVII ст., що, таким чином, впливає на оцінку національно-етнічного складу армії Речіпосполитої, яка здобула перемогу під Віднем.

     

     

     Д-р Радослав Сікора виступив перед учасниками з грунтовною презентацією, присвяченою мобілізаційним зусиллям, покладеним Річчюпосполитою перед битвою під Віднем (завантажити презентацію), з наданням розрахунків чисельності війська, що були проведені на основі документальних історичних джерел. Представлені дані показують, що усе Польське Королівство (армія Великого Князівства Литовського не брала участі у битві), в склад якого входило також Київське воєводство, зобов`язалося підтримати Віденську операцію кількістю 35 404 коней і частково піхотою, що сумарно склалося на 5 626 800 злотих. Колишнє Київське воєводство, яке входило в склад Королівства і в результаті попередніх воєн, було територіально обмежене тільки до правобережної частини, повинно було утримувати 82 коня і надати суму в розмірі 12 000 злотих. Решта частини нинішньої України, яка залишалася під владою Козацького гетьмана, підлеглого Російському царству, не могла брати участь у битві, оскільки добровільно зреклася можливості формувати власну зовнішню політику. Для порівняння Р.Сікора показав, яким була участь інших воєводств Речіпосполитої, зазначаючи, що, напр., участь Мазовєцького воєводства фінансово полягала у наданні бл. 550 000 злотих (9,8% усіх витрат) та 3571 солдатів (10,01%). За вищевикладеними обрахунками, у Битві під Віднем участь України (так, як це розуміли у XVII ст., тобто - Київського воєводства у складі Речіпосполитої) складає десь 0,2% сукупних зусиль Речіпосполитої, як фінансових, так і мобілізаційних, що були покладені у віденську відсіч. На думку дослідника Р.Сікори, участь України в цій битві буде значно більшою у цифрах (фінансова до 7,8%, а мобілізаційна – 8,6%), якщо при розрахунку брати до уваги всю українську територію, що в той час перебувала в кордонах Польського Королівства і простягалася далеко поза Київське воєводство.

     

     

    На думку О. Сокирка, невелика фінансова і мобілізаційна частка давнього Київського воєводства у віденській відсечі випливала з того, що в результаті численних воєн, які точилися на українських землях в попередніх десятиліттях, повстання під проводом Б.Хмельницького і подальшого періоду “Руїни”, українська територія була значною мірою винищена та “виснажена”. З цією думкою погодився і проф. M. Нагєльскі, посилаючись на фрагмент листа від короля Яна ІІІ Собєського, в якому він описує українські землі як “порожні”. Проф. Нагєльскі вказав також, що в проекті військових реформ Яна ІІІ Собєського від 1676 р. кількість мешканців українних воєводств оцінювалася на ледво 400 тис. осіб.

     

    Якщо йдеться про національний склад королівської армії, яка 12 вересня 1683 р. підійшла до Відня, то д-р Р.Сікора і проф. М.Нагєльскі подають чисельність 150 запорізьких козаків (молойців), які повинні були взяти участь у битві. За даними проф. М.Нагєльського, який посилається на листа короля Яна ІІІ Собєського до своєї дружини, король скаржиться на відсутність Козаків при королівському війську – інша частина козацьких підрозділів (1,5-2 тис. вояків), залучених до походу, не встигли вчасно прибути під Відень і вже брали участь у подальших етапах кампанії. На думку проф. М.Нагєльського, участь козаків у Віденській операції не варто обмежувати тільки самою битвою 12 вересня 1683 р. – необхідно взяти до уваги участь цих частин в подальших військових діях Речіпосполитої, зокрема, в облозі Сечани у листопаді 1683 р. та в молдавському поході 1684 р. В цих боях козацькі відділення, як стверджує проф. Нагєльскі, показали себе з якнайкращої сторони і сам король був змушений визнати „покращення репутації” козацьких частин.

     

     

    Історики, які взяли участь у Круглому столі, зазначали, що, з огляду на декілька причин, надто складно чітко визначити національну приналежність солдатів цілого війська Речіпосполитої, яке брало участь у віденській відсечі. Як вважає проф. Н. Яковенко, суттєвим, але і неоднозначним тут є питання етнічної самовизначеності тодішніх громадян Речіпосполитої та факти масової втечі руської шляхти з українських земель на захід під час повстання під проводом Б. Хмельницького. В результаті цих процесів у західних і центральних воєводствах Речіпосполитої опинилася значна кількість представників цієї шляхти, яка, поселяючись на нових територіях, поступово, з плином часу, зазнавала полонізації. Велика частина цієї шляхти оселилася також на території тодішнього Волинського і Подільського воєводств (нині ці території входять в склад України) і, з часом, також зазнала самополонізації. На думку З.Гундерта, значна частина командуючих кадрів армії Речіпосполитої пізніше походила саме з Волині та Поділля. Отже, значне число офіцерів-Русинів, які прибували з цих місць, могли брати участь у Битві під Віднем. Істотною проблемою етнічної ідентифікації содлатів на службі Речіпосполитої є, також, той факт, що колишні громадяни Королівства знали і користувалися польською мовою. Стосується це і більшості руської шляхти, причому подальші дослідження повинні з`ясувати, чи шляхта користувалася польською мовою тільки в офіційних ситуаціях, чи також у повсякденному житті. Як вважає І. Гаврилюк, відкритими ще залишається багато питань щодо участі Русинів (українців) у Битві під Віднем, які потребують детального подальшого вивчення.

     

    Усі історики, які брали участь у конференції, зійшлися на тому, що детальне визначення етнічного складу армії Речіпосполитої під час віденської відсечі є дуже складним питанням, що потребує подальших ретельних з`ясувань, а одержання точної відповіді може остаточно виявитися просто неможливим. У зв`язку з цим науковці згодилися, що перемогу під Віднем треба розглядати як спільний здобуток усіх тогочасних громадян і народів, які проживали в Королівстві Речіпосполитої.
    На думку істориків, застосування сучасних понять і критеріїв, зокрема при спробах визначити, яким був внесок окремих народів у перемогу, є помилковим підходом. Перемога під Віднем стала успіхом, яким пишалися усі мешканці Речіпосполитої, що утотожнювали себе і з єдиною багатонаціональною державою і зі своїми “малими  батьківщинами”, серед частини яких тоді були теперішні землі України.

     

    Круглий стіл істориків, проведений Посольством, показав потребу в організації чергових подібних заходів, які би дозволяли історикам обговорювати спільні сторінки історії, навіть такої далекої, як та, коли мали місце події Битви під Віднем.

     

    Завантажити:

     

    -

    Презентація Битва під Віднем 1683 року - Мобілізаційні і фінансові зусилля Польщі та України

    д-р Радослав Сікора,

    -

    Стаття Козаки під Віднем у 1683 р.

    проф. д-р Мірослав Нагєльскі.

     

    Статті про конференцію:

     

    -

    Віденська відсіч. Пошук українського сліду

    Ю. Рудницький, Дзеркало тижня, 22.08.2013 (завантажити у форматі pdf).

    -

    Спадщина предків

    Р. Слепенчук, День, 01.08.2013(завантажити у форматі pdf).

    -

    Odsiecz wiedeńska z perspektywy czasu 

    S. PantelukDziennik Kijowski, sierpień 2013 (завантажити у форматі pdf).

    -

    Polsko-Ukraiński Okrągły Stół Historyków XVII w. 

    A. StypułkowskaHistorykon, 14.08.2013 (завантажити у форматі pdf)

    -

    Киевские арменоведы приняли участие в Украинско-Польском научном форуме 

    07.2013 (завантажити у форматі pdf)

     

    Також читати:

     

    -

    Битва під Віднем 1683 року: між пропагандою і фактами

    д-р Р. Сікора, Історична правда, 12.09.2013

    -

    Каналії і король. Ян ІІІ Собєський, козаки і битва під Віднем

    проф. д-р М. Нагєльскі, Історична правда, 21.10.2013

    -

    Запорожці як фактор політичної боротьби в Речі Посполитій

    З. Гундерт , Історична правда, 23.12.2013

     

     

     

    Print Print Share: